Історична довідка:
У 1840 р. кинджал прийнято на озброєння офіцерів кінних і артилерійських частин Чорноморського козачого війська. Наприкінці XIX-початку XX ст. його використовували також і в кавказьких козацьких військах поряд із довільними кинджалами.
У 1860-1862 рр. ганноверський підданий Таннер поставив у Кавказьке лінійне і Чорноморське козацькі війська кілька тисяч кинджалів із чорними роговими ручками. Вони зазнали незначної переробки і використовувалися у військах ще й у 1870-х рр.
У 1861 р. у тифліського майстра Соломона Кагарова замовили кинджали для нижніх чинів імператорського конвою, відмітними ознаками яких були: подвійне кістяне руків’я (зовнішній бік із білої кістки, внутрішній бік – із чорного рогу), а також червоний сап’ян на внутрішньому боці піхов, у якому був отвір для маленького ножа.
У 1877 і 1879 р. на Златоустівській збройовій фабриці для Кубанського козачого війська було виготовлено 6000 кинджалів із роговими і дерев’яними ручками за зразком, розробленим у 1876 р. комісією під головуванням генерала Перепеловського. У 1882 р. особливою комісією Кубанського війська було запропоновано новий зразок кинджала, що мав дещо менші розміри. Розмір букв “К. К. В.”, які обов’язково мали наносити на клинки, встановлювали у три лінії (7,62 мм). Надалі зразок кинджала видозмінювався одночасно з шашкою.
Дізнатися більше інформації можна в статті Рідкісні російські ножі та кинджали козачого війська.
Кинджал офіцерський Чорноморського козачого війська зразка 1840 року
Опис:
Виставлено на продаж Кинджал офіцерський Чорноморського козачого війська зразка 1840 року.
Ефес складається тільки з рукояті. Рукоять срібна, фігурна, в середній частині вузька, зовнішня її сторона прикрашена красивим орнаментом з елементами чорніння.
Клинок сталевий, прямий, дволезвийний з двома широким і двома вузькими доликами. Дола прикрашені дамаскуванням. На зовнішній стороні клинка ближче до п’яти є клеймо майстра, який виготовив клинок (майстер Мустафа).
Піхви дерев’яні, обтягнуті щільною тканиною і шкірою. Сріблястий прилад складається з гирла і наконечника з кулькою, прикрашених орнаментом із зовнішнього боку. До устя припаяна скоба з кільцем для ремінця, на якому кинджал підвішувався до поясного ременя.
Цей кинджал був зроблений Аджаро-Гурійським майстром або майстром Шапсуги (Черкесія) для офіцера ЧКВ, що підтверджує орнамент на приладі руків’я і піхов.
Історична довідка:
У 1840 р. кинджал прийнято на озброєння офіцерів кінних і артилерійських частин Чорноморського козачого війська. Наприкінці XIX-початку XX ст. його використовували також і в кавказьких козацьких військах поряд із довільними кинджалами.
У 1860-1862 рр. ганноверський підданий Таннер поставив у Кавказьке лінійне і Чорноморське козацькі війська кілька тисяч кинджалів із чорними роговими ручками. Вони зазнали незначної переробки і використовувалися у військах ще й у 1870-х рр.
У 1861 р. у тифліського майстра Соломона Кагарова замовили кинджали для нижніх чинів імператорського конвою, відмітними ознаками яких були: подвійне кістяне руків’я (зовнішній бік із білої кістки, внутрішній бік – із чорного рогу), а також червоний сап’ян на внутрішньому боці піхов, у якому був отвір для маленького ножа.
У 1877 і 1879 р. на Златоустівській збройовій фабриці для Кубанського козачого війська було виготовлено 6000 кинджалів із роговими і дерев’яними ручками за зразком, розробленим у 1876 р. комісією під головуванням генерала Перепеловського. У 1882 р. особливою комісією Кубанського війська було запропоновано новий зразок кинджала, що мав дещо менші розміри. Розмір букв “К. К. В.”, які обов’язково мали наносити на клинки, встановлювали у три лінії (7,62 мм). Надалі зразок кинджала видозмінювався одночасно з шашкою.
Дізнатися більше інформації можна в статті Рідкісні російські ножі та кинджали козачого війська.
Відгуків немає, поки що.